Спадщина Криму під загрозою

Росія знищує кримську спадщину

З 2022 року російські війська риють окопи, бліндажі та вогневі позиції вздовж західного узбережжя Криму. Ці фортифікації проходять просто крізь археологічні пам’ятки, яким до трьох тисяч років, нищать кургани, оборонні мури й культурні шари, що зберігають усю історію регіону.

Інтерактивна мапа документує це руйнування пам’ятка за пам’яткою. Вона спирається на просторовий аналіз, що його провів Центр просторових технологій (CST) разом із Кримським інститутом стратегічних досліджень (CISS), і поєднує супутникові знімки, тривимірні моделі рельєфу та археологічні дані.

Ландшафт віком три тисячі років

Західний Крим заселений від бронзової доби й ніколи не знав перерви. Упродовж трьох тисячоліть автохтонні таври, скіфи-кочовики, грецькі колоністи, римляни та середньовічні тюркські народи залишали тут свій слід, тож регіон став одним із найбагатших шаруватих культурних ландшафтів світу. Кожна доба лишила свої прикмети в самому ландшафті:

• Бронзова доба та ранній залізний вік: кургани найдавнішого населення Тарханкутського півострова.
• Скіфська епоха: царські поховання поблизу озера Донузлав.
• Грецька колонізація: Херсонес і ланцюг прибережних фортець.
• Період осілих скіфів: укріплені поселення й могильники в межиріччі Альми та Качі, зокрема Усть-Альма.
• Римський період: римські гарнізони, як-от Кара-Тобе.
• Середньовіччя: грецькі міста занепадають, а регіон переходить до орбіти кочових народів, зокрема половців (куманів).

Наслідки російської окупації

З 2014 року цей шаруватий ландшафт опинився під загрозою. Російська влада в односторонньому порядку внесла кримські пам’ятки до власного державного реєстру та, всупереч українському й міжнародному праву, почала організовувати державні розкопки на окупованій території. Усе, що дістають з-під землі, оголошують російським.

Після 2022 року охорону спадщини демонтують ще відвертіше. Постанова уряду РФ № 2418, ухвалена 2023 року, дозволяє земляні роботи в Криму без жодної попередньої археологічної експертизи. На практиці це легалізує знищення культурного шару: окоп тепер можна прокласти крізь могильник, якому три тисячі років, і ніхто не зобов’язаний навіть зафіксувати, що там було.

Шкода виявляється у двох формах. Перша — мародерство через несанкціоновані розкопки, що ведуться з 2014 року на Беляусі, Кульчуку та в Усть-Альмі. Друга — сама фортифікаційна програма: безперервна лінія окопів, бліндажів і вогневих позицій, яка тягнеться від Перекопського перешийка до Ахтіярської бухти й проходить крізь пам’ятки всюди, де з ними перетинається.

Наступні слайди показують зблизька чотири з цих пам’яток.

Панське

Панське заснували наприкінці V ст. до н. е. як форпост Ольвії, ще однієї грецької колонії на північному узбережжі Чорного моря. Близько 360 р. до н. е. воно перейшло під контроль Херсонеса. Як для регіону, це нетипове поселення: упорядкована агломерація великих монументальних садиб, а не вільне сільське скупчення.

Поряд із поселенням лежить його могильник, поле земляних курганів, насипаних над похованнями, оточене низькими валами. Розкопано 32 кургани з інвентарем, достатньо багатим, щоб простежити, як з часом змінювалися поховальні звичаї: від іонійських грецьких традицій, принесених зі східного узбережжя Егейського моря, до власне херсонеських. Серед знахідок є обол Харона: дрібна монета, яку клали з небіжчиком як плату Харонові, перевізникові, що, за грецькими уявленнями, переправляв душі через річку в підземний світ.

Руйнування некрополя Панського

На супутникових знімках видно, що російський військовий польовий табір разом із кільцем земляних укріплень стоїть просто на території некрополя. Окопи, вогневі позиції, намети й відвали ґрунту з виритих споруд тепер укривають могильник, причому шкода зосереджена всередині охоронних меж пам’ятки (на мапі вони окреслені білим).

Беляус

Беляус заснували в IV ст. до н. е. як грецьку прибережну фортецю, що мала контролювати морські шляхи вздовж західного узбережжя Криму. У його центрі стояла монументальна вежа-маяк, а укріплені садиби були обведені низькими кам’яними поясами, які зводили проти таранів.

Пам’ятка не раз переходила з рук у руки. У II ст. до н. е. скіфи захопили фортецю й перебудували житлові квартали під власні потреби. Грецький Херсонес, неспроможний самотужки втримати узбережжя, звернувся по допомогу до Мітрідата VI Понтійського; наприкінці того століття його військо провело низку походів проти скіфів, і під час одного з них Беляус було зруйновано. Скіфи неодноразово повертались на руїни, аж поки 63 р. н. е. римські війська остаточно знищили поселення.

Картування руйнування фортеці

Під час російської окупації Криму пам’ятку пошкодили двома помітними способами.

Перший спосіб — мародерство. У 2014–2016, 2019 і 2023 роках окупаційна адміністрація провела на Беляусі та в його некрополі несанкціоновані археологічні розкопки, вилучаючи знахідки без наукової фіксації.

Другий спосіб — військове будівництво. З 2022 року на північній садибі вириті в землі укриття пошкодили стіни, датовані III ст. до н. е. У західній частині поселення окопи й вогневі позиції прорізали культурний шар і знищили споруди скіфського часу (від II ст. до н. е. до I ст. н. е.). А в некрополі рух військової техніки та зведення укріплень, найімовірніше, зруйнували скіфські поховальні склепи, якими впродовж поколінь користувалися одні й ті самі роди.

Масштаб руйнувань Беляуса

3D-модель показує масштаб руйнувань, їхню глибину та поширення по різних зонах пам’ятки.

Уздовж внутрішнього краю фортеці тягнеться довга лінія окопу: вона повторює верхню межу античного поселення й прорізає культурний шар саме там, де колись стояли грецькі, а пізніше скіфські споруди. Північніше від неї вогнева позиція та розкидані відвали ґрунту позначають додатковий пункт, рознесений углиб від пам’ятки. На сході другий окоп заходить на територію некрополя.

Зовнішні межі поселення, його підходи й могильник пробиті військовою інфраструктурою. Коли культурний шар знищено в такий спосіб, його вже не відновити: свідчення двох з половиною тисяч років заселення зникають разом із ґрунтом, що їх зберігав.

Кульчук

Кульчук, відомий в античності як Тамірака, заснували в IV ст. до н. е. на прибережному урвищі, природний захист якого робив місцевість ідеальною для твердині. Те, що починалося як невеликий господарський форпост, за приблизно два століття розрослося в одне з найпотужніше укріплених поселень тарханкутського узбережжя.

Його розвиток читається у чотирьох етапах. У середині IV ст. до н. е. перші поселенці мешкали в напівземлянках, тобто будинках, частково врізаних у землю задля укриття та збереження тепла. Наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. їх замінили укріплені садиби, кожна з власною вежею (Вежі № 1 і № 3). На початку III ст. до н. е. окремі садиби об’єднали в єдину оборонну систему, центром якої стала Садиба № 2. А у II ст. до н. е., коли пам’яткою заволоділи скіфи, вони обнесли її валом і захисним ровом.

Втрати спадщини на Кульчуку

Російські окопи й вогневі позиції викопано просто в тілі поселення, і вони знищують конкретні споруди, на яких трималася кожна доба його історії.

У найдавнішому кварталі (Садиба № 1, IV ст. до н. е.) знищено залишки Вежі № 1 та прилеглу забудову, чим стерто матеріальні свідчення найдавнішої фази пам’ятки. На Садибі № 2 втрачено південну стіну й найдавніші грецькі напівземлянки, тож реконструювати, як саме поселення починалося, вже неможливо. У Західній садибі ґрунт навколо Вежі № 3 прорізано, разом із культурним шаром і спорудами скіфського часу, зведеними поверх грецьких. Далі від центру пошкоджено й окремі ділянки скіфського валу та рову, тобто зовнішнього кільця оборони пам’ятки.

Якщо подивитися на це разом, кожна доба історії Кульчука одночасно втратила частину свого матеріального свідчення. У цьому є гірка іронія: російські укріплення нищать античні укріплення, що стояли тут понад дві тисячі років.

Модель Кульчука

3D-модель показує масштаб руйнувань. Вогневі позиції притискаються до прибережного краю городища майже безперервною лінією, повторюючи природне урвище. Углиб території другий пояс позицій і відвалів ґрунту перетинає внутрішню частину поселення й лягає просто на садиби та вежі, що визначали етапи його розвитку. Зовнішній скіфський вал і рів, які колись оточували всю пам’ятку, пробиті в кількох місцях.

Якщо прочитати їх разом, ці позиції утворюють периметр, що віддзеркалює античний: вони повторюють ту саму лінію урвища й ті самі підступи, що їх по черзі укріплювали греки та скіфи. Кульчук мілітаризують за тією самою логікою, яка колись зробила його фортецею, і його археологію руйнують у цьому самому процесі.

Усть-Альма

Усть-Альма — найбільше пізньоскіфське городище Південно-Західного Криму, імовірно стародавній Палакій. Воно стояло на високому березі в гирлі річки Альми з кінця II ст. до н. е. до III ст. н. е., поєднуючи укріплене поселення з торговельним портом, а в його центрі була цитадель.

Найбільшу славу пам’ятці принесли її могильники, де ховали сарматську знать, що владарювала тут у перші століття н. е. Померлих укладали в ґрунтових склепах, вирізаних у землі, а похоронні обряди передбачали поховання коней разом із власниками. Знахідки з цих могил, зокрема золоті прикраси, зброю та ритуальні речі, експонували в європейських музеях Німеччини й Нідерландів у межах виставки «Крим: золотий острів у Чорному морі». Ці артефакти відтоді повернули в Україну, і вони зберігаються в Національному музеї історії України в Києві.

Руйнування городища і некрополя

Російські фортифікаційні роботи пошкодили всі головні частини пам’ятки.

На самому городищі будівельні роботи врізалися в скіфський вал і рів (II–I ст. до н. е.), зовнішнє оборонне кільце, що колись охоплювало поселення. Всередині вогневі позиції та відвали ґрунту знищили культурний шар у центрі пам’ятки разом із залишками житлових споруд, які стояли тут у I–III ст. н. е.

Найбільшої шкоди зазнав некрополь. Скупчення окопів і вогневих позицій викопано просто в тілі могильника, поряд із чітко видимою грабіжницькою ямою. Військова техніка, що рухалася територією, обвалила верхні частини ґрунтових склепів. Саме в таких склепах знаходили ті знахідки, які свого часу подорожували до європейських музеїв, тож тим, що залишаються в землі, тепер серйозно загрожує знищення, перш ніж їх удасться зафіксувати.

Знищення поховальних пам'яток

За межами основного некрополя ширший ландшафт навколо Усть-Альми всіяний курганами, тобто великими земляними насипами над окремими похованнями, частина з яких на тисячі років давніша за саме городище. Одна з груп таких курганів стоїть на лівому березі річки Альми.

Між 2022 і 2025 роками через один із них, курган № 746, прокопали окопи. Центральне поховання, що ймовірно належить до кемі-обинської культури ранньої бронзової доби й налічує понад чотири тисячі років, частково або повністю знищене разом із сусідніми могилами. Коли шари ґрунту перерізано, втрачається стратиграфія, яка дозволила б археологам датувати та тлумачити поховання, а з нею і той контекст, що надавав знахідкам сенсу.

Правова оцінка та висновки

Те, що російські війська чинять у Криму, прямо порушує міжнародне право. Росія незаконно привласнила пам’ятки кримської спадщини, внісши їх до власного державного реєстру. Багато з них вона пошкодила або зруйнувала через будівництво військової інфраструктури та незаконні розкопки. Вона також незаконно переміщала артефакти з окупованої території. Розміщуючи вогневі позиції й окопи всередині охоронюваних об’єктів культури, Росія перетворила їх на військові цілі, порушуючи захист, що його ці пам’ятки мають.

Ці дії породжують відповідальність Росії як держави, зокрема за:

• Положеннями про закони та звичаї суходільної війни, додатку до IV Гаазької конвенції (1907 р.);
• Гаазькою конвенцією 1954 р. про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту;
• Додатковим протоколом I до Женевських конвенцій 1949 р.;
• Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.;
• Звичаєвим міжнародним правом.

Та сама поведінка тягне за собою й індивідуальну кримінальну відповідальність російських посадовців і військових за Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Історичний ландшафт Західного Криму є шаруватим записом трьох тисяч років безперервної присутності людини, від ранньої залізної доби через пізню античність і до Середньовіччя. Кожен окоп, прорізаний крізь курган, кожна вогнева позиція, врізана в культурний шар, забирає свідчення, які вже не можна повернути. Ця мапа документує цю втрату.

Мапу підготовлено на основі просторового аналізу, який провів Центр просторових технологій (CST) у партнерстві з ГО «Кримський інститут стратегічних досліджень» (CISS) за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проєкту «Свідчення спадщини: просторове документування злочинів у Криму».